Це звернення Групи – перше після відходу у вічність Блаженнішого Любомира Гузара. ДивенСвіт вибрав для тебе найцікавіші цитати
В нас усе ще діє квазірадянське уявлення, що керівництво держави – це щось окреме, самодостатнє, ніяк не залежне від народу. Треба визнати, що й саме керівництво часом так думає.
Правляча когорта – це лише квінтесенція того, що є в народі. Якщо в народі домінують рабські й патерналістські інстинкти – ним керуватимуть диктатори. Якщо народ тямить свою гідність і готовий брати на себе відповідальність – ним керуватимуть зразкові демократи. Вибір варіанту для України насправді за нами.
Від держави залежить багато – але все ж менше, ніж у нас прийнято вважати.
Ланцюжок суспільної деградації очевидний і розгортався на наших очах уже не раз: (1) ми, члени цього суспільства, втрачаємо віру в силу добра, а тому ідемо на компромісний торг зі злом; (2) помітивши, як хтось торгує правдою, ми втрачаємо довіру до людини; (3) не довіряючи людям, ми втрачаємо спроможність бути у солідарності з іншими і легко входимо в конфлікти; (4) втративши єдність, ми не лише не можемо змінити суспільство, а й стаємо легкою здобиччю консолідованого ворога.
Навіть стримані європейські дипломати стурбовано остерігають нас. Узяти хоча б гранично відверте попередження Дональда Туска, голови Європейської Ради: «Сьогодні я чітко бачу, що зовнішньому ворогові вас не здолати. Ви занадто сильні. Але ви можете зазнати поразки від самих себе.
Ген, що відповідає за схильність до поділів і ворогування, справді є активною частиною нашого національного генома…Чи зуміємо ми заблокувати цей ген сьогодні, щоб не плакати вкотре над утраченими шансами згодом?
Спитаймо себе щиро: чи справді пересічні люди хочуть реформ? Чи ж не бачимо ми, який шалений спротив чиниться їм у народі? …На кожному кроці натикаєшся на непробивну логіку: «Хай міняються вони, а я радше збережу те, що маю».
Перехід від цінностей виживання до цінностей самореалізації відбудеться лише тоді, коли люди відчують реальність і доступність альтернативи… Як тільки достатня кількість людей відчує, що інший шлях є для них навіть успішнішим, тоді реформи самі підуть швидше.
У нинішній Україні є чимало ініціативних людей, які вже створили власні успішні проекти і зовсім не потребують патерналістської чи корупційної залежності, щоб вижити. Чого бракує – це взаємної солідарності.
«Вирости у свободі» означає розуміти те, що здійснення кожної великої справи передбачає низку маленьких кроків, і всіх їх треба пройти.
Той, хто зростає у свободі, не лише вміє вигравати, а й вчиться програвати, прагнучи вдосконалити свої аргументи, а не встромити ніж у ненависного переможця. Він ніколи не почуватиметься «маленькою людиною», бо інакше й держава ніколи не вийде зі своїх пелюшок.
Народ, що зростає у свободі, набуває високої політичної культури і чітко бачить свою мету. Кожен, хто хоче досвідчити і одне, і друге на керівних верхах, повинен утвердити їх у своєму житті.
Це звернення Групи – перше після відходу у вічність Блаженнішого Любомира Гузара. Він був становим хребтом Ініціативи «Перше грудня», її духовним орієнтиром, – як і світлої пам’яті Євген Сверстюк та Богдан Гаврилишин. Ці люди були джерелом натхнення для всього нашого народу, і ми просимо Бога воздати їм сторицею за їхню з честю виконану місію. Так, ми всі розуміємо: нам їх бракуватиме. Проте, поряд із тим, ми закликаємо всіх в українському суспільстві підняти естафетні палички, які випали з їхніх рук. Адже головне мотто нашої Групи – «піднесення гуманітарно-духовних цінностей над короткозорим економічним зиском та політичною доцільністю» – залишається актуальним і сьогодні.
Повний текст звернення читайте на сайті Групи «Першого грудня».
